ти мій фантомний біль – не вщухай, не раджу.
ти моя третя кінцівка, якою гладжу
речі невидимі, речі, що трохи за.

за ніч стаєш майже з серце моє завбільшки,
саме такого вміщає це кляте ліжко.
що б ти, цікаво, нині на це сказав?

ти моя шкіра – знята, на цвяшку висить.
кожен рецептор просить, мовчання бісить,
ходить між ребер біль на підборах лез.

лізь в мою рану весь – досить пальці класти,
рот твій найліпший пластир, ти добрий пастир.
вию беззубо. я вже не можу без.

ти моє третє око – сліпе і зайве.
(він мене знає, отже усюди знайде,
отже фортеця із подушок і ковдр

вже неспроможна стримати цю навалу).
чим ти інакший? безліч же вас бувало,
тільки такого – марного – не було.

гарного. надто рідного, аж чужого.
як воно так, що якщо не тебе – нікого?
ти мій поріз. проріс і зацвів вогнем,

виразкою. розкрились солодкі ранки.
як воно їй – прокидатись з тобою зранку?
як воно їй? ми обидві не доберем.

так, коли ніч заступає нам денні „треба”
темною звабою „можна”, тоді до тебе
я простягаю слово, яким мовчить

плем’я маленьке наше. я свято вірю
в день, коли хтось без імені, хтось без шкіри
тоншати і не рватися нас навчить.
.
.
shuvalova

Для paldenlenka

Привіт, я зараз в Криму, в твоєму рідному місті. Не повіриш, живу поряд з Кримом а от тут ніколи не була. Тепло: +15. В тебе сніг і -10? От що значить інша частина земної кулі! Ага, тут зараз не дуже людно. Навпаки, якраз це мені зараз більше подобається. Південний Крим восени такий ліричний: порожній пляж, поодинокі перехожі…Так, я біля моря. Заважає шум? Навпаки? Хочеш послухати море? Ну от. Слухай. Воно теж сумує за тобою…
фото взятоу fotleaf
дивитися ще на осінній Крим

…Ти повинен знати, що де б і з ким би ти не був, я щаслива з того, що ти існуєш. І я щасливіша вдвійчи, якщо щасливий ти. Ти моє минуле, моє сьогодення, моє майбутнє, бо часу нема а ти є. Наші тіла, це просто упаковка, оболонка, котра нас роз'єднує, але так само і поєднує. Бо як не парадоксально –тонкі межі наших тіл дотикаючись стають одним цілим: ми змішуємося в оргазмах і повертаємося назад. Хоча ця можливість змішатися лише привід для розуміння нашої нероздільності. Чи варто казати після цього, що я кохаю тебе , адже ці слова не передадуть і половини моїх переживань і відчуттів! Але інших слів ніхто ще не придумав. Дуже добре, що наше життя значно багатше аніж наша мова…

фото з міжнародного конкурсу фотографії National Geographic. взято тут

Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса, 16, Історичний Музей ім. Д.І. Яворницького.
працює: з10:00 по 18:00
Вихідний: понеділоник

Робити фоти на чужий фотоапарат це іноді прикольно. Десь в кінці осені тобі присилають фоти, які було зроблено в середині вересня. То був для мене реально кінець літа. 19вересня в Коктебелі спокійно може бути кінцем літа... я зустіла сонце, зібрала речі і поїхала у Харківську область. Там була справжня осінь: туман, яблука і жовкле листя... Але то вже інша історія...

-Ну от, зараз ми карасінку запалим,- каже бабуся регулюючи фітіль,- і включи голосніш радіо. Зараз оце шуберто-мацарто дограє, і може передача яка хороша буде...
Я сиджу, обпершись на стіл, дивлюся як танцює вогник-метелик в гасовій лампі...



Вони обидві ще живі: бабуся і її "карасінка". У лампи правда трошки пошкоджене скло, а бабуся... Бабуся вже кілька років нікого не впізнає.

подарунок на день народження kaelin_2007 , думаю, ніхто не буде нарікати, що він спізнився більше як на місяць?


Йти уперед,
поспішати і мало не бігти,
поїздом їхати,
мчатися автомобілем.
Рух – це життя:
ми потроху втрачаємо сили,
все витрачаючи.
Нам залишаються крихти…
І докричатись навряд чи можливо й навіщо?
Бути почутим –
не значить ще буть зрозумілим.
Я замовкаю.
Я знов прислухаюсь невміло.
Я сподіваюсь відчути.
Відчути цю тишу…
Думати й думати.
Так, ніби бігти по колу:
думка за думкою,
згадка за згадкою,
мрії.
Переплітаються спогади,
плани,
надії.
Я у них плутаюсь
геть заморочена й квола…
Знову іти.
А куди?
До останнього крику.
крику як кроку
у прірву, що межи думками…
Знов все спочатку,
Так само,
одвічно,
Без ліку.
Крик немовляти –
Я знову вітаюся з вами.

флешмоб відanna_amargo
суть гри: проілюструвати три обрані для вас зацікавлення, anna_amargo обрала для мене такі:
Синоніми
Сучукрліт
Веня Дыркин

А хто не грішний? Отож таки гуглила своє ім'я. І у яндекса питала. Каюсь. І таки дещо цікавого вишукалось. Переклади віршів на російську, пародії... Переклади я й до того бачила у книзі Бориса Кочерги "Симетрия судьбы". А от пародії це свыжачок.
Не буду далі розтеревенювати. Наведу пародії. Взято з відси

авторка пародій Віра Коваль

Ех, ти!

Метелик – я. Жахлива правда.
Як запросто змінились ролі!
А той, кому насправді рада,
купує засоби від молі.
Світлана Аніщенко

Метелик - я. В кохання нетрі
заманює п’янка принада.
Прогризла дірочку у светрі
того, кому насправді рада.

А серце – навіть у цій ролі
така вже недосяжна мрія:
на кляті засоби від молі,
на жаль, у мене алергія.

А нас нема.
Нас попросту нема,
хоч я й дивлюся на твоє обличчя,
це – фотографія,
і ти там звичний…
А ще на фотографії зима
І місто, де ніколи не була,
І не важливо буду чи не буду.
На заднім плані - вулиця і люди.
Можливо, що колись і я так йшла,
у когось залишаючись на знімку
незнана, невідома, нечітка…
Ти дивишся, а усмішка така…
Ти знав: я в ній шукатиму підтримки,
чи я можливо бачу все отак,
як хочу бачити. Але яка різниця,
що там ввижається і хто кому насниться,
коли за плечі обійме пітьма,
бо нас нема.
Вчорашніх нас нема…

Обіцяла одному знайомому на ім'я Ясен Пень, зробити ляльку -білявку або шатенку. А ще обіцяла показати, як волосся лялькам робиться. Давно вже обіцяла правда. Але от видався момент зробити усе те. Піду робити і фотографувати, аби було два діла зразу.

P.S.Сподіваюся, Ясеню мій ясний, ти не штрикатимеш шатенку голками, бо мені й так не дуже здоровиться...

Доки мене вдома не було, за літо-осінь аж три пари з моїх гарних знайомих одружилися. І ще одна по чуткам збирається. На кому шапка загорілась? Ану самі признавайтеся ;)
Отож в тему й ляльки

Ця нерозлучна парочка вже подарована
( А ці специфічні диваки ще ні... )

краще б не думалось
краще б не снилося,
марення все, маячня...
якось не віриться,
пахне неправдою,
хочу кричати" не я!"
руки заламувать,
пальці виламувать,
бити під дих носаком...
падати
падати
падити
й падати...
і підніматись ривком.
плакати, мріяти,
іноді міряти
долю чужу як свою,
краще б не бачити,
краще би змовчати...
....оторопіло стою

Привіт, моє сонце,
у нас по-осінньому класно:
легенький мороз
позбивав із горіхів все листя...
І я розумію,
що все відбувається вчасно,
хоч нам і здається: "не так",
"як на зло", "як навмисне"...
як дивно:у батька
розміняно шостий десяток,
Не віриться зовсім!
І швидко старішає мама -
нервова робота.
Зі мно все буде так само -
усім одинаково час наступає на п'яти...
Привіт, моє сонце,
у нас по-осінньому сумно:
пожовкли дерева
а хмари примерзли в калюжах -
ранковий льодок,
перехожі похмурі й задумні,
світ хворий на сум,
я не знаю, чи зможе одужать.
Напевне, що зможе -
так зАвжди буває з весною:
усе прокидається
й знову збирається жити.
Я зараз у пОдруги.
В неї борги і кредити,
дитя, чоловік
і вечірня пиятка зі мною.
У неї ремонт, квартирант
і скандали з-за свекра,
надія на другу дитину,
і більшу зарплату.
Мені всього того
за вечір занадто багато,
мені усе те
якось дивно нагадує пекло...
Привіт, моє сонце,
у нас все не так як у мене,
у мене весна:
я і досі не навчена жити.
Я завтра куплю полотна
й вишиватиму квіти:
в червоне і чорне
я жовте додам і зелене.
Я завтра куплю молока
і духмяного меду,
я сяду у поїзд,
я пішки піду через осінь...
що буду робити я завтра -
не знаю і досі,
а поки пишу,
і ховаюсь, мов миша, під пледом...

поїздка крізь дощ,
ця дорога між небом і небом,
ця свіжа вологість повітря
так схожа на тебе,
і можна хіба
кожен раз залишатись байдужим,
коли під колесами
небо у сірих калюжах...